Вітаю Вас у своєму блозі.

Вчитель математики НВК "ЗШ І-ІІІст. -ДНЗ" с.Лозова
Хмільницького району    Вінницької області

Життєве кредо

"Можна жить ,а можна існувати,

Можна думать, можна повторять

та не можуть душу зігрівати ,

Ті , що не палають не горять."

Рани залишаються…

«Жив собі на світі юнак із поганим характером. Одного дня батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав щоразу, коли той втратить терпіння чи з кимсь посвариться, забивати один цвях у ворота саду. Першого дня хлопець забив у ворота 37 цвяхів.

         Потім він зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи —  і впродовж кількох наступних тижнів він навчився контролювати кількість забитих цвяхів, щодня зменшуючи її.

Нарешті настав день, коли юнак не забив жодного цвяха у ворота саду. Тоді він прийшов до батька і сказав йому про це.

Батько наказав юнакові виймати один цвях із воріт щоразу, коли він не втратить терпіння. І нарешті одного дня юнак повідомив батька, що витягнув усі цвяхи.

Батько підійшов з сином до воріт саду:

«Сину, Ти молодець, але глянь, скільки дір залишилося на воротах. Вони ніколи вже не будуть такими, як були раніше».

 Коли ти з кимсь сваришся, чи говориш комусь неприємні речі,  ти залишаєш рани, як оце на воротах. Можна встромити в людину ножа, а потім витягти його. Але назавжди залишиться рана.  І не має значення, скільки разів Ти попросиш пробачення. Рана залишиться. Рана, заподіяна словом, спричиняє такий самий біль, як і фізична.

Пам’ятайте !

þ       Друзі — це рідкісний скарб!

þ       Вони підбадьорюють Тебе і змушують посміхатися.

þ       Вони завжди готові вислухати Тебе.

þ       Вони підтримують і відкривають Тобі своє серце.

þ       Покажи їм, як багато вони для Тебе важать.  

þ        «Хороше в дружбі — це знати, що ти можеш поділитися таємницею» (Allessandro Manzoni )

Десять заповідей батьківської любові

1.      Любіть, завжди пам’ятаючи про те, що дитина – це дана вам зверху чаша для розведення і зберігання в ній творчого вогню;

2.      Любіть, допомагаючи своєму малюку бути самим собою. Дитина – це не повторення вас, вона унікальна. Допоможіть її унікальність виявитися;

3.      Любіть, даючи їй все те, що в силах дати йому. Дитина – це віддзеркалення ваших вкладень, це ваше майбутнє;

4.      Любіть, нічого не просячи взамін за все те, що робите для дитини. Колись вона, ставши дорослою, віддасть все, що ви їй дали, своїм дітям, вашим внукам;

5.      Любіть, поважаючи її і її проблеми. Щоб зрозуміти малюка – встаньте поряд з ним, станьте рівним йому, і ви побачите світ його очима;

6.      Любіть, відносячись до чужого малюка як до свого. Робіть для нього лише те, що хотіли б зробити і для свого. Всі діти, яких ми любимо – свої;

7.      Любіть, пам’ятаючи про те, що найважливіша зустріч для людини – це його зустріч зі своєю дитиною. Малюк – це зустріч з невідомим, це загадка;

8.      Любіть, приймаючи дитину будь-якою: удачливою і неудачливою, красивою і некрасивою, бо все в світі відносно. Лише дійсна любов – абсолютна;

9.      Любіть, довіряючи малюку і зберігаючи його повну довіру до вас. Збережіть його відкритим світу, убережіть його від своїх власних страхів;

10.  Любіть, спілкуючись з ним, радійте, цінуючи кожну мить. Бо малюк -це свято ,яке доки з тобою.

Поради психолога

СІМ БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ.

1.Не вважайте дитину своєю власністю—вона Божа.

2.Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.

3.Не очікуйте, що вона виросте саме такою ,якою хочете ви, — допоможіть їй стати собою.

4. Запам'ятайте:   найголовніший   ваш обов'язок — розуміти й втішати. Ви — не суддя ,не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п'ять, і в п'ятдесят років.

5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина   чи дочки. Найгірше,   якщо можете, але не робите.

6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя, своїй  дитині, вона  віддячить вашим онукам.

Притча «Не продаємо…»

Одна пара зайшла до крамниці дитячих іграшок. Вони довго оглядали їх на полицях, підвішених до стелі, розкиданих на столах, підлозі. Бачили ляльок, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піцци...

Однак не могли вирішити, що купити. До них підійла ввічлива продавщиця.

-Розумієте,-почала пояснювати жінка,-ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.

-Дівчинку, що мало усміхається,-додав чоловік.

-Ми хотіли б купити їй щось, що б її ощасливило,-говорила далі жінка,-навіть, коли нас немає... Щось, що б її забавило, розрадило, коли вона сама.

-Вибачте,-усміхнулася продавчиня,-ми не продаємо батьків.

Народити дитину-це укласти з нею такий великий контракт, що більшого людський розум не може вигадати. Усі діти приходять до нас із карткою запрошення і кажуть: "Ти мене покликав, і я прийшов. Що ти даш мені?" Тут починається виховне завдання в усій його широті й глибині.

Один п’ятнадцятилітній хлопець це бачить так:

Хотів я молока, а отримав соску.

 Хотів я батьків, а отримав забавку.

Хотів я говорити, а отримав телевізор.

 Хотів я навчитися, а отримав свідоцтво.

Хотів я думати, а отримав знання.

Хотів я мати власний погляд, а отримав ідею.

Хотів я бути вільним, а отримав дисципліну.

Хотів я любові, а отримав мораль.

Хотів я професію, а отримав місце.

Хотів я щастя, а отримав гроші.

Хотів я волю, а отримав автомобіль.

Хотів я місця у житті, а отримав кар'єру.

 Хотів я надію, а отримав страх.

Хотів я змінювати, а отримав нерозуміння.

Хотів я жити. 

Притча «Очі»

Молода мати готувала в кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, удалась на славу.

 Найменше дитя – чотирирічний синочок – бавився у садочку. Повертався додому переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись всім тим із матусею. Бо ж стільки всього бачив, мав стільки нових занять! Усе це мусив якнайдетальніше розповісти неньці! Заклопотана мати, звичайно ж, не була уважною слухачкою. Відповіла коротко, одним словом, продовжуючи спокійно чистим картоплю.

 Минуло п’ять хвилин. Дитя вчепилось за материнську спідницю й почало тягти з усіх сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.

 Хлопчик обійняв її своїми пухкенькими ручками й сказав:

 - Мамо, слухай мене очима!

 Слухати очима, це так, як сказати: «Ти важливий для мене».

 Усі важливі речі переказуємо очима.

Молода жінка залишила своїй матері такого листа:

 «Коли ти, думаючи, що я не бачу, повісила на холодильнику мій перший малюнок, у мене з’явилось бажання малювати.

 Коли ти, думаючи, що я не бачу, нагодувала кота-волоцюгу, я зрозуміла, що слід піклуватися про тварин.»

 Коли ти, думаючи, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціально для мене … Я зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.

 Коли ти, думаючи, що я не бачу, молилась, я теж повірила в існування Бога, з яким завжди можна розмовляти.

 Коли ти, думаючи, що я вже сплю, цілувала мене, я зрозуміла, що любиш мене.

 Коли ти, думаючи, що я не бачу, зрошувала свої очі рясними сльозами, я зрозуміла, що часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.

 Коли ти, думаючи, що я не зауважую, посміхалась, і я хотіла бути люб’язною й увічливою, як ти.

 Коли ти думаючи, що я не бачу, переживала за мене, і я хотіла бути собою.

 Коли ти думала, що я не бачу, я все бачила, тож дуже дякую тобі за все, що ти робила, думаючи, що я не могла цього бачити».

Рахунок за працю

(притча)

Якось під вечір, коли мама поралася на кухні, до неї підійшов одинадцятилітній син з аркушем паперу в руках.  Прибравши вигляду офіційної особи, хлопчик подав списаний лист мамі. Витерши руки об фартушок, мама почала читати:

РАХУНОК ЗА МОЮ ПРАЦЮ:

За замітання подвір'я - 5 грн.

За порядок у моїй кімнаті -10 грн.

За купівлю молока - 1 грн.

Догляд за сестричкою (три полудні) -15 грн.

За дворазове отримання найвищої оцінки- 10 грн.

За винесення сміття щовечора - 7 грн.

Разом - 48 грн.

Закінчивши читати, мама лагідно глянула на сина, її вираз заполонили спогади. Вона взяла ручку і на зворотньому боці аркуша написала:

За те, що носила тебе у своєму лоні 9 місяців — 0 грн.

За всі ночі, які провела коло твого ліжечка - 0 грн.

За ті всі хвилини, коли заспокоювала і втішала тебе, аби не сумував - 0 грн.

За всі сльози, що витирала з твоїх очей - 0 грн.

За все, чого тебе вчила кожного дня - 0 грн.

За всі сніданки, обіди, підвечірки і вечері та канапки до школи - 0 грн.

За життя, котре присвячую тобі кожного дня - 0 грн.

Разом - 0 грн.

Закінчивши писати, мама, ніжно посміхаючись, подала листок синові.

Хлопчик уважно прочитав написане, і дві великі сльози покотилися по його щоках. Він перегорнув листок і на своєму рахунку написав: "Заплачено", потім обхопив маму за шию і притулився, ховаючи обличчя.

Коли в особистих і родинних стосунках починають з'являтися розрахунки, все закінчується недобре.

«Любов — безрозрахункова, інакше її не існує.»

(Бруно Ферреро)